Прощання
Він стояв на пероні, ледь торкався руки,
Вона потай ховала очі…
В голові безустанно роїлись думки -
Вони снитимуть разом щоночі…
Так стояли удвох, на весь світ самі,
А довкола снували люди
І дивились на них тільки зорі німі,
І ніхто з них не відав як буде…
А довкруг суєтилось бентежне життя,
Поміж радість впліталося горе
Безкінечна була круговерть буття
Як бурхливе осіннє море…
І стояли вони на розтоку стихій,
І боялись сполохати тишу
Тільки очі кричали: “Не йди ще! Постій…
Я ще трохи тобою подишу…”
© Дідошак Ірина, 03.02.2022
