Рябко, і дощ, і з вітром цвіт,
І мамалиґа, й небо з богом,
І пізній розум з ранніх літ,
І ранні рани за порогом.
Усе, усе, усе — для битви!
В часи страждань, болінь, жалю
Я повен першої молитви:
Свободи тінь в душі ловлю.
Червоний місяць аж горить,
З діброви хмара виступає,
І світ на груди наступає
Моїй тривозі-полетить!..
А полетить. Бо манна з неба
Не падає і не впаде.
Нам дуже й дужче жити треба —
Свобода в нас і — з нас іде!
1964
Сто чорних димарів на Батьківщині.
Сто світлих гімнів рідної землі!
Прощай, ганьба, і сором, і жалі!
Цивілізована держава моя нині.
Сто гордих колосів над збіглими віками.
Сто гордих дум на гордому чолі!
Це квітне сталь, як перший цвіт землі,
Зіходить ніч на витишений сад…
Глибокий вересень шумить крилом качиним,
І за вікном, у листолет відчиненим, —
Червоних зір червоний зорепад.
В бентезі я!.. Душа моя живе
Твоїм печальним іменем прозорим.
Твій теплий голос кров мою зове,
Цю жінку я люблю. Така моя печаль.
Така моя тривога і турбота.
У страсі скінчив ніч і в страсі день почав.
Від страху і до страху ця любота.
Аби ще в жнива — то було б іще…
Але ж ні жнив, до жнив, до них далеко…
Цю жінку я люблю, і цю любов-лелеку
Comments(0)