Скляні стіні 6#137
Між нами чорні, скляні але тонкі стіни,
безмежжя, простір і сухе розжарене повітря.
Ліси вологі, поля усіяні квітками,
і довга, занадто довга, неможлива тиша.
Без тебе, день за рік, і цей годинник
повільно, неквапливістю своєю розбудить звіря.
Колись його, саме ти, собою вгамувала,
але на самоті, з собою, посмішка хижіша.
Мені сняться сни, у сні звір прокидається з тобою
й наївно, думає собі, що він не спить.
Як завжди, ранкова кава і сніданок, ніби…
Як завжди, грім, і він ховається в обіймах.
Мені сняться сни, в них я тону, в очах,
твоїх очах, безмежних, щастя мить…
Як завжди, прокидаюся тут, один, без тебе.
Як завжди грім - і я ховаюсь у буденних ритмах.
Між нами скляні але тонкі, чорні стіни…
Щасливий, що в цьому житті ти в мене є.
Хоч розпирає сум - шалений, звірячий голод,
за тобою, в чорні, скляні, тонкі стіні стучусь.
Все буде добре, ми знаєм - відкриті двері, протягом сумні листи зі стола розвіє.
Ти обіймеш, як завжди, і більше ніколи знову,
я так надовго, від тебе, нікуди не відлучусь.
