Спи міцно, моя тривого,

Спи міцно, моя тривого,

Відчуй, як тебе цілую

І знай, я цього потребую.

І більше нічого такого…

...Такого чужого й ворожого,

Такого холодного й гострого,

До прикрості вільного простору.

Це відстань інтимності кожного.

(Я чула в розмові з собою

(Буває, розумне говорить):

-Ти ніби йому… мов ворог!

Не ворог, а поле бою!

Ти ж навіть не можеш "бути",

Ти ж навіть у власнім "завтра"

Не бачиш можливої правди,

Не бачиш амбітної скрути.

-Як чесно, то це ваше "завтра"...

-Я трошки могла й перегнути.

-… коли так вже хочеш почути,

Чудово існує й без правди.)

Ця лірика- чистий виняток.

Це відступ під пунктом списковим.

А в списку одні лиш слизькості

Зі штампом, де "Виклик прийнято!".