Твоє тепло тримає… Знаєш, тільки воно тримає,
Хоч я, необережно, можу його в тебе забрати…
Так хотів повірити, в то, що життя сенс має -
Що, щоб цілком не втратитись, закрив себе б за грати.
Я лежу до стінки обличчям, закриваючись від світу.
Просто обійми… Я знаю, що невчасно, та треба тобі йти.
Сьогодні мені гірше, в темряві, без світла,
Але нажаль,і сам не знаю, чим допомогти.
Мені соромно за себе, за страхи, за поразки -
Хоч сили не жалію, а все одно здаюсь…
Здається, що повірив, я у ті, дитячі казки,
Але стати героєм, до сих пір боюсь.
Відпусти.
Занадто довго.
Театральна гримерна в шкафу.
А ти скелет - живи, кайфуй.
Чорний гумор і чорна помада.
В кабінеті важлива нарада.
Так хочу не думати лише про інших,
Не зважати на наслідки і просто жити.
Записати себе до пантеону грішних -
Від насолоди й кохання на місяць вити.
Так хочу вибирати із варіантів не гірші,
Ця осінь не закінчиться ніколи,
І в серці барви, хоч опали листя.
Стоять дерева, наче душі, голі,
Мовчать, неначе ночі поза містом.
Твоєї сили зрозумів він досить,
Він не чекає відповідь питанню.
Comments(0)