Світло проб‘ється крізь темряву ночі
«Світло проб‘ється крізь темряву ночі» —
Вона посміхається мені й шепоче.
І я сподіваюсь, що слова ті пророчі.
Бо світла вже бракне щодня і щоночі.
«Душа в тебе чиста і добрії очі» —
Веде монолог і підтримати хоче.
І, знаєш, мені ж понад все це дорожче.
Вона сидить поруч, а серце скрегоче.
Бо мушу покинути, їхати мушу.
У самую тьму тую непроглядущу.
І мушу бруднити ту «чистую» душу.
Бо клятву я дав і її не порушу.
Та світло очей її шлях мені вкаже.
І тьма уся скориться й в ноги поляже.
Ну начувайся же ти, клятий враже.
Бо сонце зійде і скоритись накаже.
І я пригорну її літньої ночі.
Вголос промовлю слова ті пророчі:
«Світло пробилось крізь темряву ночі,
А шлях освітили мені твої очі».