ТГК
Я – ти,
Я та утрачена година,
В котрій зійшло тобі із рук
Те,
Що ти немов якась дитина
Гуляла в дощ із моїх мук.
Я – мінус із контексту,
Слово,
Я те, що любиш ти,
Двозначність коми,
Суміш розуму в шприці
Та їжа Бога,
Натхненні вірші сильного творця,
Його божественна трава,
Що сповнена речовиною,
Що зветься ніжно – ТГК,
Театр Гідного Канону –
Розшифрування спільного життя,
І наче губи біля мікрофону,
Я лагідно кажу тобі свої слова :
“Тебе кохаю,
Надихнути прошу,
Ти моя муза,
Так працюй,
Прошу,
Тебе я прославляти в віршах хочу,
А ти від мене йдеш..
Зажди”,
А ти відповідаєш :
“Вибач,
Любий,
Я щось без настрою,
Тепер бувай”.
І що тут скажеш?
Йду нап’юся,
І буду грати роль придворного я блазня,
Яким я завжди був для тебе,
Й, мабуть, буду знову,
Тож прощавай,
Й проводити мене не слід,
Це зайве.
