трансконтиненталь
ніч,за вікном просвистів потяг
ніби встигнути не зумів
чи може не туди звернув,не досяг
і потрапив не в той з двох світів
він мчав зі швидкістю світла
гальмуючи змусив рейки іскритися
от-от уже вистачить температури й тепла
щоб у купе вогню загорітися
в цьому потягу весь цей час сиджу я
дивлюся на світ бентежний у імпульсі
ніби поїзд не той і я сама не своя
та впізнаю все,що знаходиться в радіусі
моїх очей,а саме - його похилену голову,
яка загубила свою рівновагу,він спить
навколо себе відчуваю порожнечу ніякову
але допоки він поряд - вона в мені не болить
можливо ми змінимо пункт призначення
чи зовсім не доберемось до цілі
нехай долю свою оберем навмання,
станемо для світу ніби ворони білі
«то й що? яка всім різниця,
якщо і ми у цьому не принципові?»
востаннє ця думка в мені загориться
коли вистрілю в нього,во імʼя любові
Амінь
