Уявляю. 2/4/5/9#41
Комплексність, Прозектор, Амфора, Волокнистість, Справа.
Уявляю собі, як буду вмирати в цьому ароматі фармаліну я, в холодному, кафельно - білому, приміщенні.
Немає потреби, вже нікуди поспішати - я тут, на металевому столі, і мої оголені м‘язи навічно напружені.
Моя комплексність, не дозволяє комфортно лежати - я завжди соромився відчувати себе вільно, коли отак, когось натружуєш,
Але прозектор не розуміє жарту, його моїм глибоким, внутрішнім світом, чорним і брудним не здивуєш.
Нажаль склалося, що хрупка амфора тіла мого, буквально тепер вже пустого, колись містила душу.
Нікому вже не буде цікава ця метафора,
Але крізь волокнистість своїх, думок, якось до суті добиратися мушу.
Пробиратись до суті, крізь волокнистість моїх м‘язів й клітин, рани серцеві оголюючі, хірургу буде так звично,
Що не зважаючі на свою ізвічну сонливість, так же легко: «Не сумісне із життям кохання», - він в справі черкне методично.
І от уявляю собі, як лежу блажений і гарний, як ніколи, нарешті, справжній, спокійний, звабливий…
І пишучи це розмиваю межу, тим який я живий, а який я мертвий, і яким я буду більш щасливим.
