"в передчутті тиші…" (триптих)
1
в передчутті тиші
нічні голоси линули з темряви
ніби велетенської чорної скриньки
розбитого світу
ти силувалась окликнути їх
та вони пролітали повз
наче не існувало нікого з нас
а не навпаки
десь так само як ми стояли
пусті шкаралупини їхніх тіл
з вилущеною серцевиною голосів
і зі спин — достоту як в нас —
стирчали хребти з лопатками
мов напіврозкопані археологами хрести
щоб кожному було
як помолитися
й де повисіти
до того як вітер
мертвим птахом
впаде з плеча
2
аномально довгий лютий
проростає волохата картоплина серця
потребує пересадки
в тепліші груди
розсувають сніг квіти
з чорним порохом в маточці
мов перехресно запилені
фронтовим протягом
скручується в кулак
коріння дерев
тесаних на хрести й бліндажі
скручуються в кулак
пальці мов корені
від передчасного розсерцевлення
мертві не дихають до живих
мертві не дихають —
несе Галя воду
повні легені
передсмертний крик вітру
забивається в мушлю вуха
носити його відтепер у ній
ніколи не слухати
3
тут вітер
щодня розкручує
рулони світла
знімає й несе
відбитки наших облич
розтягує шкіру тиші —
до просвічування крізь неї
ребер голосів
витрушує
з роздутих рукавів фокусників
круків війни
має напрям і рух
невизначеність й вагання
свобода тут
помре миттєво —
від зупинки вітру
й осядуть на маки
непроявлені зліпки
наших облич
15.01.23; 05.02.23; 26.02.23
