"в передчутті тиші…" (триптих)

                 1

в передчутті тиші

нічні голоси линули з темряви

ніби велетенської чорної скриньки

розбитого світу

ти силувалась окликнути їх

та вони пролітали повз

наче не існувало нікого з нас

а не навпаки

десь так само як ми стояли

пусті шкаралупини їхніх тіл

з вилущеною серцевиною голосів

і зі спин — достоту як в нас —

стирчали хребти з лопатками

мов напіврозкопані археологами хрести

щоб кожному було

як помолитися

й де повисіти

до того як вітер

мертвим птахом

впаде з плеча

                 2

аномально довгий лютий

проростає волохата картоплина серця

потребує пересадки

в тепліші груди

розсувають сніг квіти

з чорним порохом в маточці

мов перехресно запилені

фронтовим протягом

скручується в кулак

коріння дерев

тесаних на хрести й бліндажі

скручуються в кулак

пальці мов корені

від передчасного розсерцевлення

мертві не дихають до живих

мертві не дихають —

несе Галя воду

повні легені

передсмертний крик вітру

забивається в мушлю вуха

носити його відтепер у ній

ніколи не слухати

       3

тут вітер

щодня розкручує

рулони світла

знімає й несе

відбитки наших облич

розтягує шкіру тиші —

до просвічування крізь неї

ребер голосів

витрушує

з роздутих рукавів фокусників

круків війни

має напрям і рух

невизначеність й вагання

свобода тут

помре миттєво —

від зупинки вітру

й осядуть на маки

непроявлені зліпки

наших облич

15.01.23; 05.02.23; 26.02.23