Валізне
Над бісові любим містом
Не можна блистіти зіркам.
В нім смогові комина,дійсно,
Мов чорний вузький рукав.
Тут сукні не личать панянкам,
Та це лише їхня провина.
Холонуть завчасно сніданки,
хоча саме так,як повинні.
Я тут народилася,кажуть,
Саме в це, буває, вірю.
Тут, справді, ніяких вражень,
Тут, справді, не місце мріям.
І їду я звідси, на щастя,
На світло душевної втіхи,
Туди, де ростуть помаранчі,
Де радісні граються діти.
За мить згуркотіли валізи,
Як важко я знову в це вірю:
Багато пластмаси й заліза,
А сонце образливо сіре.
І Знову гудуть платформи
Якусь особливу тему.
Я, мамко, приїду додому,
В Карпати зелені до тебе?
