Вечірнє
Розхитано ліхтар скидає сукню світла
на вулицю, що відблиском жовтавить,
і тіні плавно гнуться в підворітнях,
і дим блакитний пан хова за браму.
В повітрі мокро. Ожеледь розлізлась.
Що пара з уст моїх – впаде на ніч туманом.
Я кутаюсь в пальто, чорніше від вугілля
і думаю, як би зірвати з тебе станик.
Тут бас, фортеп’ян, сакс і шлейф
твого парфуму від стола до входу,
і гамір, сміх, твій шарм і троє фей
за баром втомлено вистежують роботу.
Яка ж замріяна в багряній сукні цій!
Яка ж естетика ледь стримана, вечірня!
Ще залишалось двадцять п’ять хвилин
до поцілунків вище від твого коліна.
