Ви мій солодкий гріх, солодший за вино...
Ви мій солодкий гріх, солодший за вино
Людина пише вірші, бо є сльози,
Бо є журба. Тепер вже все одно,
Моїх зізнань вже відшуміли грози.
Боліло серце і на самоті,
Болить і досі - так надалі буде,
Їх було сотні, та вони не ті,
А Вас душа ніколи не забуде.
Ви хрест мій тяжчий до сконання віку
До Вас прикута полум’ям святим
Дні пролітають листям через ріку,
Душа благає: «ти ж не відпусти».
Простіть мені, я знаю, я не Ваша
Помруть слова зі мною на вустах
Воістину людина є безстрашна,
Коли ступає на Любові шлях.