Відчуваю провину. 1#67
Я відчуваю свою провину,
Тоді я був не в стані тебе почути,
Замість, я плачу завелику ціну,
Замість, вже не взмозі про це забути.
Ти вперто, роками вчив мене розуму,
А я із впертості так і не міг збагнути:
⁃ Час так швидко минає, сину.
⁃ Я ще встигну, сам, всього досягнути.
Ти виховав, сам, справжню людину,
Але на це не встиг увагу звернути.
Пап, я намалював тобі картину,
На ній ти молодий, біля славути,
Забираєш із садочку, білокуру дитину,
Ти встигав тоді, майже всюди бути.
Як ти міг отак про себе забути,
Звикнути, і ради нас рвати спину?
Підлітком я побачив, які бувають маршрути,
По колу з Донбасу на Галичину -
Тиждень нас додому не могли стягнути,
Той тиждень в тебе був майже без сну.
Тепер вже я в стані тебе пригорнути,
На накритий, твій стіл поставити джину.
Вийдем на балкон, мовчки курнути,
Тільки ти міг зібрати до купи родину.
Замість того, чого не в стані відчути,
Тепер я відчуваю свою провину,
Замість, вже не взмозі про це забути.
Замість, я плачу недостатню ціну.
Щоб з горстю останньою я зміг збагнути,
Ти впевнено, роками копав цю яму:
⁃ Чого ж ти не плачеш, коли хочеш, сину?
- Батьку, як тебе тепер назад повернути?
