вітри — на ринви покарані...
вітри — на ринви покарані —
стугонять з металевим прононсом
ніби йоги коли ворочаються
на голках у своєму серці
в ніч що всиновлює гострі тіні
над півзарослою пуповиною стежки
зі щілинною смужкою світла на ній
(мов розстібнулась подихати темрява)
і з пульсом на сонних стеблеріях трав
що кочує у безвість
де томляться дотики
які ми заборгували
й не можем сплатити —
мов теляча ніжність тополиного пуху
недоречна і неприкаяна
в часи бавовни і глиці
23.09.23
