Я темрявою жадібно уп'юся
Я темрявою жадібно уп'юся,
Згорить поволі фосфорична днина.
Як купіль тепла огорне дитину,
Так в тиші ночі мирно розчинюся.
І стегон сяйво з бліддю порцеляни,
Як і журливі змучені думки
Вона поглине в формі легкій гри
І розцілує теплими губами.
Обведе танцем біль в сутулім стані,
Що від утоми зморено гудів.
Як теплий віск свічок минулих днів,
Вмить розтечусь повільно на дивані.
Я не із тих , на горе, хто ,мов воду,
Для втіхи дудлить літрами вино.
Це не моє зліричене кіно,
Мені не личить ця п'яненька врода.
Лиш імпульсивний дух себелюбові,
Манірний плин прихованих бажань
Розіб'ють вщент оцю печальну грань.
Зроблю я те, що всі ми робим, знову.
Хіба то гріх, залишити собі
Хоч на годину власної любові,
Що досі віддавалась в повній долі
Голодному і спраглому тобі?
