Я вкотре з тобою ковтаю простір кімнати
Я вкотре з тобою ковтаю простір кімнати.
І вкотре ці три на чотири ковтають всі наші слова.
Сьогодні назавтра, спакуємо ще трохи чекати.
Сьогодні я знову залишусь спати одна.
І постіль шовкова лизатиме моє тіло.
Холодна й слизька ніби мова твоя повсякчас.
І туга стара, подруга німа, посивіла…
Приходить в кімнату де в стінах сліди після нас.
Я з нею розділю ліжко, тарілку і спокій.
Я їй прочитаю Уайльда відомі рядки.
Людина завжди буде вільна, мов сокіл.
«Та цінна людина, що вчинками стелить шляхи».