Юрію Будніку
Ти душу лікував мені піснями
Знесилену і майже неживу,
Дбайливо цілував болючі рани,
Зіткав із пелюсток мене нову.
Вітрами міцно огортали звуки,
Бриніла в голосі твоя душа
Так тепло, тепло обіймали руки
Спинився час, він марно поспіша.
Тепер інакше все й тією я не стану,
Не відпускай лише допоки я живу
В твоєму просторі як марево розтану
За те, що ти зіткав мене нову.
