Закриті очі. 4#160
Закриті очі.
Годинник
накручений,
наручний,
на поличці,
на ручці
звисає.
І ніби аритмією своєю
колише кружевні фіранки,
зранку
так тихо, тихо,
а він ніби намагається достукатись,
кається минулим лихом,
мені на вухо.
(Намагається не лаятись)
Чого ж ти,
не услідкував час, друже,
чого ж ти,
не врятував нас,
перевагою своїх пращурів…
Завести би тебе, довести, вивести із себе,
(до реальності контурів).
та не спроектовано було в тобі,
не вбудовано…
Як і в мені,
не вибудовано було стабільності
точного механізму.
Аневризма,
суцільне тримтіння за усопшим
часом ескапізму -
як тонущий,
брасом з останніх сил
барахтаюсь глупо.
І втомлений,
важко врятований, заздрю
собі, трупу…
Як і в мені,
зламані стрілки компасу,
завжди вказують на північ.
О пів ніч,
холодна, над ранком,
над ранами клопочу, та не шию.
Заклякло шию,
комом в горлі і не озирнутись,
не оглядітись,
лише в дзеркало дивитись,
як в тебе (або навпаки),
вдіваючись в твоє, в нове,
(чи як шарпаки) -
кому як вдається…
Закрий
свій
паскудний
рот
і не кажи мені більше!
Більше,
ще більше,
і біль ще,
і біль лише,
біль.
