Згадала знов, що є на світі біль...
Згадала знов, що є на світі біль
Й цілунок твій старі дратує рани,
Слова ласкаві жалять наче джміль,
Шматуючи нутро покровом рваним.
Останки пристрасті палають в захід дня
Все перекреслено одним-єдиним махом
Гудуть в повітрі проводи, дзвенять
Те, ненароджене розвіюючи прахом.
Про час і день не відповість ніхто
Чи станеться відродження та диво
І, кутаючись в хутряне манто,
Шукаю поглядом щось в зелені мрійливо.
Немовби звір поранений тремтить
Закута слабкість в силі непомітна
Один лиш крок, одна піщинка, мить,
Щоб рухнула фортеця монолітна.
