Жерар
Жорі рівно двадцять п’ять. Всі — прожиті даром.
Татко й матінка чомусь звуть його Жераром.
І дивується сусід: — Чи вони не хворі,
Що таке чудне ім’я притулили Жорі? —
А сусідка молода весело цокоче:
— Він же в них жере за трьох, а робить не хоче.
