Життєва історія кленового листочка
Навесні сніги розтали, йде зима у небуття,
По гілках живильним соком потекло нове життя.
Прокидається природа, набубнявіли бруньки,
Тягнуться уверх до сонця пагінці та гілочки.
На кленовому пагіллі вже проклюнувся росток,
Згодом, різьблений по краю, виріс молодий листок.
Черешком приріс до гілки, схожим став на малахіт,
Показав зелене личко та й побачив білий світ!
І відкрились його взору луки, ниви та поля,
Вмить скорила його душу рідна матінка - Земля!
Па́горби, що лісом вкриті та тумани низовин,
І струмки, що витікають з підземельних порожнин!
І розкішними гілками клен могутній зашумів,
Виявляється, в листочка є ватага близнюків!
Дружно плескає в долоні його листяна сім"я,
І він з радістю до сонця своє личко підставля.
Й закохався лист кленовий у безмежну неба синь,
Й хоче пташкою злетіти у небесну височінь!
І не відає, сердешний, що всьому своя ціна,
Й що попереду у нього подорож лише одна!
Сонце вже іде на Літо, дощ періщить, як з ковша,
Після спеки оживає малахітова душа!
Усе квітне та буяє і галяви, і ліси,
Тішиться листок зубчастий, що є часткою краси!
Дивовижна пора літня! Гудуть бджоли та джмелі,
Весело птахи щебечуть на кленовому гіллі.
І здавалося листочку, що є вічним земний рай,
І що за́вжди буде литись його щастя через край!
А прийшла пора осіння, дикий клен змінив фасон,
Став барвистим та яскравим густолистий легіон!
Зранку в сонячній загра́ві, ліс вогнями запалав,
Від захоплення красою лист кленовий задрижав!
Яке ж дивне та магічне, це осіннє маяття́!
А в душі, чомусь, тривожне та тяжке передчуття!
Час стирає слід осінній, вже не чути пташок спів,
Спозаранку клин останній в теплий вирій відлетів.
Хмари сонце оповили, вітер безлад влаштував,
Та з холодними дощами всю красу пошматував!
Що ж це сталося з братами? В того по́руб,в того шрам,
І листок себе побачив у рося́ній краплі сам!
Шкірка ссохлася дощенту, на ній рани та рубці,
І прожилочки сітча́сті стали ру́хлі та крихкі.
Личко плямами взялося, його вкрив бридкий лишай,
Звився та скрутився в ру́рку різьблений зубча́тий край!
Озирнувся він довкола, на гілках одні дручки,
Падають дощем на землю його браття - близнюки!
І закрались в його душу думи ре́вні та сумні,
Й розуміє, що настали вже його останні дні!
Ледь тримається на гілці його ніжка - черешок,
Скоро щезне вже родинний з гілкою тісний зв"язок.
Батько-Клен не в силах дати йому свій живильний сік,
Й до завершення підходить його днів щасливих лік!
Дивна Осені палітра! Сум та радість водночас,
А мелодії акорди! То фальцет, то грізний бас!
Всі ці зміни дивовижні у природі неспроста!
І прийшла глибока мудрість до кленового листа.
Що він - Всесвіту частинка, де є Вічності вінець!
А в житті його короткім є початок та кінець.
Й перебравши тонкі струни в своїй змореній душі,
Уяснив, що вже довершив свою місію в житті!
Налетів осінній вітер, листок з гілочки зірвав,
Й на своїх широких крилах в небеса його здійняв.
А листок глядів на хмари та дерева золоті,
Й добре знав, що це єдина його подорож в житті!
Він в останній раз побачив отчу гілочку здаля,
Там зосталась жива брунька, його рідне немовля!
Вільним птахом наостанок він над Кленом покружляв,
А як вітер вгамувався, у траву пожухлу впав!
Й пронеслось в його уяві, все життя за мить одну,
Й кожна днина та хвилина пригадалася йому.
Що він зараз відчуває? Радість, біль чи благодать?
Таємницю цю нікому не дозволено познать!
Кожен сам в собі відчує, у житті останню мить,
Коли дерево життєве жовтим листом відшумить!
Як впаде листок останній з гілки дерева - життя,
То і буде особиста перепустка в небуття!
Кінець
