Зірко, моя ти одинока
Зірко, моя ти одинока,
Ти яскравіша за всі зірки та планети!
Ти скаржишся на долю, що вона жорстока,
Й гадаєш, що тобі без щастя краще вмерти.
Ти дивишся із неба — тихо й сумно,
Ти намагаєшся знайти його,
Й усі шляхи його далекі освітити
Холодним світлом білих вогників.
Я знаю, що ти дуже хочеш
Зігріти його холодні ночі,
Своє зоряне світло
Впустивши у його вікно,
Але його не зігріє воно.
Та бути з ним, на жаль, не зможеш,
Бо доленька твоя — людей бажання втілювати:
Сяяти закоханим парам темної ночі,
А про своє особисте життя
Ти можеш навіть більше і не мріяти!
Я знаю, тобі прикро усвідомлювати це,
Але не судилося бути разом вам.
Адже він — лише смертна людина,
Й життя його коротше за твоє.
Помре він, приблизно, через 40 років,
А ти залишишся страждати,
Жити, як і раніше, на самоті,
І впадеш, згорівши, на землю
Через сотню років.
На цьому життя твоє й закінчиться.
2007 рік
