Зірко, моя ти одинока

Зірко, моя ти одинока,

Ти яскравіша за всі зірки та планети!

Ти скаржишся на долю, що вона жорстока,

Й гадаєш, що тобі без щастя краще вмерти.


Ти дивишся із неба — тихо й сумно,

Ти намагаєшся знайти його,

Й усі шляхи його далекі освітити

Холодним світлом білих вогників.


Я знаю, що ти дуже хочеш

Зігріти його холодні ночі,

Своє зоряне світло

Впустивши у його вікно,

Але його не зігріє воно.


Та бути з ним, на жаль, не зможеш,

Бо доленька твоя — людей бажання втілювати:

Сяяти закоханим парам темної ночі,

А про своє особисте життя

Ти можеш навіть більше і не мріяти!


Я знаю, тобі прикро усвідомлювати це,

Але не судилося бути разом вам.

Адже він — лише смертна людина,

Й життя його коротше за твоє.


Помре він, приблизно, через 40 років,

А ти залишишся страждати,

Жити, як і раніше, на самоті,

І впадеш, згорівши, на землю

Через сотню років.

На цьому життя твоє й закінчиться.


2007 рік

2024-09-05

Comments(0)