Звір. 9#87
В спробах вімірювати дозволене, часто виходять за рами, також повільно втрачають міру.
Бо до цього, вільного, за межі, тяжіє вина - втрачає безбожний недосконалу жагою, віру.
І в щасті, і в смутку сліпий музикант, все крутить, і крутить стародавню свою, колісну ліру.
Словами і римами затикає діру, а тіло в епілепсії од страсті подібне дикому звіру.
Людина не танцює, там де тісно,
А звіру же дайте лезо ножа.
Направді ти хочеш знати, наскільки
Чорною буває згорівша душа?
В сумління двері не одчиняй ти звіру,
Це нікому не треба - задарма згориш,
Ще скажи, що тобі от зовсім не лячно?
Чому не тікаєш, чому не кричиш?
А я ж казав, що знову настане цей момент, коли ми обидва будемо дивитися в підлогу.
Від сорому тмяніють очі, і відповідальність нашу легку, так важко буде оддати богу.
Не варто нам було відкривати ці двері, ми ж тоді знали чим, це все, як завжди закінчиться,
І ми мали триматись подалі, а тепер, єдиний вихід - нам з тобою лише покохати залишиться.
Люди не танцюють там де тісно,
А звіру же дайте лезо ножа.
Направді, я знаю, ти знаєш, наскільки
Чорною буває згорівша душа.
В сумління двері ти пустила звіра,
Чи це тобі треба - задармо ж гориш,
Я же бачу, мила, як тобі лячно,
Але ти не тікаєш, та не кричиш.
