Семенко Михайль
Обведені смужками мені подобаються риси
хінських гір
Витворені зломи верхогір і падань.
Літом я пригадую вони похожі на килим
з тигрових шкір
А повітря пахне іноді як ладан.
16. III. 1916. Владивосток
Я дививсь учора ввечері на бухту
З якої зійшов льод.
Пожар на заході давно вже стухнув
І прийшов вечірній пароход.
Давно не бачив відблисків ліхтарних
Що стовбурять так густо на воді.
Лягають тіні в бухті плинів хмарних
І миготять на тінях блиски золоті.
Димар з червоним обводом
Найвище
Залізо стовбури кран ланцюги
Вода
2 хінських голодранці по парі корзин у них
з фісташками
Двоє дівчаток у червоненьких спідничках
І хуткорухі панни модними пташками
Назустріч багряному сонцю що встає в
димотумані з-за похмурої сопки
Я шлю свій рожевий привіт.
І сонцю і димній бухті й цьому пароплавові
щойно з Америки прибулому
Також моє поважання.
А в суботу я піду в мережчату залу місцевого
Я дивлюся на зелені спини
На півтіні півсвітла міжгір
На похмурість і димність далекого міста
Над бухтою
Застиглі військові пароплави
Міноноски в тонучих лініях
Іноді ховаються в пасмах
Заснулість бухти в туманах
Пустіє між гір
І щовечірньо осінь ходить над бухтою
Зорі холонуть.
Звідки звідки ти вітре холодний?
Звідки твій шепіт шепіт і свист?
Я чую твої ручаї
Я бачу твої барви
В душі моїй невідомості пісня
Дивлюсь на бухту я де хінські човнвітрила
рухаються крізь туман м’яко
і в оксамиті спокійного безхвилля
окреслюється світ.
2. VI. 1915. Владивосток
Туман над морем зіллявся з хвилею
Зіллявся з хмарою що угорі
І в плесках-стогонах млою застиглою
Алегрить в скелю — скоріш скоріш
Безмежні плюскоти бентежні зміни
Розпуки гомін і жах без краю
А що для мене ці скелі стіни?
Мені дуже подобається
У білій залі слухати Шопена.
G-moll баладний настрій в мене
І серце з серцем сміється грається
А в антракті боязкі розмови.
Теми вишукані і близькі-далекі.
Але серце серце схопить напівслові
Як плакала чайка під сонця промінням
Як гралось проміння на смілім крилі
І тоне повітря у просторі синім
Заплутуєсь вітер у жовтім брилі
Приємно дивитись на піни каскади
На пильність в далекім тумані бризок
І знов підчувати скелястість огради
Дивлюсь на гори із вікна
На простір дикий ції пустки
І пригадалася вона
Забилось серце хутко-хутко
Згадались тіні теплий присмерк
І світло милої кімнати
І серця бої серця тиски
Блакитні бухти береги
І смілість падаючих скель —
Як простяглася навкруги
Ця моря синього пастель.
Хтось плями легко розкладав
Рукою дивного стиліста
І колір синій розсипав
