Вінграновський Микола
Ластівко біля вікна,
Ластівко нашої хати,
Що тобі, ластонько, дати:
Меду, борщу чи пшона?
Ластонько, літа кінець.
Діток твоїх би до хати,
Я научу їх писати:
Вночі, під ранок, у гнізді
У комишах при мамі
Проснулось каченя собі
І глянуло в тумані
На срібне мамине перо,
На срібне небо повне…
Перевернулось на крило
У Неквапи білі лапи,
А в Неквапоньок — свої:
Йшли Неквапи-непоквапи
Зимувати у гаї.
А гаї весна любила,
А гаї були при ній,
І весна їм ноги мила,
Та ще змалечку-змалку,
З-за маленьких часів
Біля білого ранку
Мак червоний розцвів.
Чорні вуса котячі
У старого кота.
Чорні вуса ледачі
Мизатий хлопчик, як горобчик,
З таким, як сам, до річки йде.
Іде над хлопчиками дощик,
Іде над ними й більш ніде.
А фіолетове, а синьо
При хаті півники цвітуть!
Цвіте над півниками слива,
Сама собою річка ця тече,
Маленька річечка, вузенька, як долоня.
Ця річечка Дніпра тихенька синя доня,
Маленька донечка без імені іще.
Вона тече в городі в нас під кленом,
І наша хата пахне їй борщем.
Цвіте над нею небо здоровенне
Вві сні наш заєць знову задрімав.
Якби не в сні, то де б йому дрімати?
На теплу землю вухонько поклав
І серце своє заяче під лапи.
Додому ніч собі на небо йшла,
І на зорю дивилася мурашка…
Дрімайлику тим часом зацвіла
Спи, моя дитино золота,
Спи, моя тривого кароока.
В теплих снах ідуть в поля жита,
І зоря над ними йде висока.
Спи, моя гіллячко голуба,
Тихо в моїм серці і щасливо.
За вікном хлюпочеться плавба
Приспало просо просеня,
Й попростувало просо,
Де в ямці спало зайченя
І в сні дивилось косо.
Йому сказало просо: спи,
Заплющ косеньке око.
Залізли коники в снопи,
Хоч раз на рік ми можем не бояться —
Діду Морозе, ніс нам холоди!
Ти ж, вовче, не взувайсь у хитрі тихі капці,
І ти, лисице, ти з біноклем не ходи!
Сьогодні ми й собі йдемо, як люди, —
З капустою у Діда пироги!
І лише літо нам оте, яке ще буде,
Почапали каченята
та по чаполоті,
каченята-чапенята:
сухо нам у роті.
В білих льолях сплять лілеї,
чапленя на чатах.
Ці лілеї — дрімолеї,
Була гроза, і грім гримів,
Він так любив гриміти,
Що аж тремтів, що аж горів
На трави і на квіти.
Грім жив у хмарі, і згори
Він бачив, хто що хоче:
Налив грозою грім яри,