Вінграновський Микола
Іде кіт через лід
Чорнолапо на обід.
Коли чує він: зима
Його біла підзива.
— Ти чого йдеш через лід
І лишаєш чорний слід?
На рябому коні прилетіла весна,
Снігу сорок лопат їй прикидало плечі.
На рябому коні що везла — не везла,
Але дещо і нам привезла для малечі.
Привезла щавелю для зелених борщів,
В білій хмарі дощу привезла на Великдень.
З нею зайчик приїхав на теплій щоці,
Наїлися шпаки снігу — співать перестали.
До шпаківень, а в шпаківнях вітри ночували.
Один вітер — Вітер Грудень, другий Вітер Січень.
Третій Лютий, льодом кутий, дощами посічений.
Заплакали шпаки журно, знялись за туманом,
Прилетіли весну стріти — прилетіли рано.
Що робить сонце уночі,
Коли у лісу на плечі
Тоненька зіронька сидить, —
Що робить сонце? Сонце спить.
Що робить місяць по ночах,
Коли земля йому в очах,
Земля, ромашка і вода, —
Тоді він сонце вигляда.
Джмелі спросоння — буц! — лобами!
Попадали, ревуть в траві.
І задзвонили над джмелями
Дзвінки-дзвіночки лісові.
Повільне сонце на тумані
До проса випливло з води,
Де на пташинім щебетанні
В ясновельможному тумані,
Де під березою бугор,
При всій-усій своїй осанні
Коронувався мухомор.
І стала глибша і свіжіша
Качачо-гусяча ріка,
Ожина стала ще ожіша,
У ластівки — ластівенятко.
В шовковиці — шовковенятко.
В гаю у стежки — стеженятко.
У хмари в небі — хмаренятко.
В зорі над садом — зоренятко:
Вже народилися.
Лиш зажурилися
— Куди тобі, сонечко?
— До зими.
— Ось моє віконечко!
— Підвези.
— Де ж ті везли-везлики,
Як нема?
Везлики-замерзлики
Край вікна!
Розкажу тобі я ще й про те,
Як у зайця вухо не росте,
Як росте у зайця довгий хвіст,
Довгий хвіст від лісу через міст.
Розкажу тобі я про сніги.
Про сніги, що ходять без ноги,
В тих снігах є пісня на губах,
Озирнулись маки: що таке?
Вітер крикнув макам: утікайте!
Голови червоні пригинайте
І тікайте, бо воно таке!
Потолоче, витолоче, вимне,
Гляньте: від кульбаби тільки пух!
Плигне, стане, чорним оком блимне,
Далекими світами
Вночі і по ночах
Горбатими морями
Летів додому птах.
Його мала голівка
Боялась над крилом —
Та зацвітала гілка
Котик, котик,
золотий животик,
а хвостик залізний —
не ходи нам пізно!
Не буди ще з ночі
нам медвяні очі,
медом, соне, ти