а хтось вбиває цвяхи в осінь,

а хтось вбиває цвяхи в осінь,

позбавляючи тебе бабиного літа,

не знаючи, що ти дурний і босий,

що ти незайманий вітер,

що ти годуєш біля церкви голубів,

любиш небеса й церковні дзвони,

бо досі від сміху надмір хмелієш,

лишаєш його на гамірних дорогах.

а хтось вбиває тебе повсякчас,

наказує позбутися своєї сродності.

а ти утікаєш, бо утікає осінь-душа

до бабиного літа, до людей, до Бога.

і руки твої обіймають ранки й дощі,

і ти обіймаєш …і своїх ворогів також,

бо ти сам собі ворог, ти сам собі вірш…

ти – хтось.