А одного ранку

А одного ранку настане тиша,

Повернуться із вирію всі птахи.

Вищі сили зі мной тебе залишать,

І зітруться останні страшні роки.

Ми сидітимем десь у кімнаті двоє

І мовчатимем довго про головне.

Ти б своїм поділився зі мною болем,

Але, мабуть, не будем тепер про те.

Ти всміхнешся так лагідно і повільно,

Покладеш мою руку в свою долонь.

І ми знатимем точно, що всюди вільно

Можна дихати. І ніде не горітиме вже вогонь.

Що відтак, на руїнах чужої смерті,

Будуватимем знову своє життя.

І як там, на старому курному мольберті,

Майорітиме прапор невороття.

І коли нарешті настане тиша,

Ми залишимось тут не самі — удвох.

Знаю точно, що стане вона сильніша

Й щасливіша за багатьох.