а сад

а сад

от-от

прозріє й полетить.

чекає небо і земля чекає.

ще до пори

помолиться навзрид,

помолиться доста чи не востаннє

до ночі ближче,

наче мандрівець.

уперлись бані у млини незрячі.

він марить, жде,

що сонно позове

оте настояне на митях щастя...

а сад не знатиме оманності птахів,

не відкричить

аж до прозорих тіней,

залишить спокій тлустий і жаский,

перед землею

ставши на коліна.