Атланти небо Боже тримають / А. Городницкий /

Знав в серці рану вражу,

Зло в грудях... - знак біди,

До сходів Ермітажу

Ти в сутінки іди,

Де без пиття та хліба,

Забуті у роках,

Атланти небо ніби

Тримають на руках.

Атлантів, небо, ніби,

- На кам'яних руках.

Вантаж тримать до згину,

Hе мед й зі сторони.

Напружені їх спини,

Коліна... - з болю сни.

Робота їх, мрій лихо,

- Важливіша є, де:

Ослабне хтось, згинь втіха,

- Враз небо упаде.

Хтось злий накличе лихо,

Вмить небо упаде.

Заплачуть мами, вдови,

Повигорять поля,

І встане гpиб ліловий,

Де й дінеться Земля.

Ген, з неба, важкість люду,

Все давить важче... - гнів...

Тремтить воно від гуду

Ракетних кораблів.

Дрожить воно від гуду

Ракетних кораблів.

Атланти хлопці в силі,

Точені їх тіла,

Гранітні, не двокрилі,

- Чом зміна не прийшла.

Їм світло не до чого,

Вночі не сплять, - сумна...

Красу чола живого

Спаплюжила війна.

Красу снарядів; Бога,

Спаплюжила війна.

Стоять вони навіки,

Люби їх не люби,

Не янголи - каліки,

Їм працю-мед, якби.

Час жити, ще й в надії,

- Не згине голуб-птах,

Атланти, небо, в дії,

тримають на руках.

Атланти небо, в дії,

- тримають на руках.