«Дорослі ми чи діти?»

Коли слова німі,

люди сиплять монети золоті.

А є такі, що їх збирають.

І є такі, що собі ціну мають.

А як про людину без ціни?

Про це подумали вони?

І є ще вічно спраглі...

Без лиця і без моралі.

У всіх свої граалі.

Хтось любить пити з срібла чаші.

Отой лихвар з лицем жадоби!

А милі люди, що ховають злобу?

Криють її за очима милости і блага?

У них своя розвага й правота.

Комусь і ти і я - не та.

Та може правда в тім,

що ми будуєм дім.

Та кому є місце в нім?

І голосно сміється совість!

Ми не заслужили -

у світла небокраю,

земного раю?

Того щастя і любові?

Змивайте вчасно фейк

з чужих очей!

Дорослі ми чи діти?

Та то тіла старіють.

Нехай вас ваші мрії гріють!

Отож немає істин

із тисячі людей.

Дорослі ми тоді,

як вечоріє наше небо.

Як в силі думати про когось

і як комусь це щастя треба."