І...

І...

і затихає вітер –

Бог іде молитися,

висновуючи з тиші віть прийдешнього…

ще тільки чутно, але ще не видно,

як слід береться

боязливим вершником.

і повниться теперішність

і спадком, і наукою,

і розпросторюється знову плин євангелія,

і Бог дає цій тиші мрії, очі, вуха,

і Бог дає птахів –

неспинних ангелів.

і Рось моя потроху зазирає у продовження,

бо хоче в ніч і в день – приспить-

розбудить,

і вже не буде місця ні страхам, ні споминам –

обніжка край затерпне ворохобним

«любиш»…