К.Марло В.Шекспір Сонет 102

Зі слів любов, краса "сильніші" все ж,

Душа жде наречену, крізь жаринки

Красивих слів віршованих пожеж,

Та справ відповідальних... Може ліньки,

Народжувалась з запалу весна -

Співає соловейком вже про літо.

Любов, ще й в зрілості, живе у снах,

Як пристрасть тіла, піднебесна квітом.

Панує і дарує всякий раз

Довічно, все прекрасне, ще й з розпуки

Вплітає пам'яттю той день і час

Народження чарівності, та муки.

З пісень любовних, вічність зве нове,

Коли відповідальність в них живе.