К.Марло В.Шекспір Сонет 110

Як блазень долі... все ж палав я... Так,

Думки у схожості спотворив ніби:

Задешево любов продав простак,

Старі гріхи шукав, від інших німби.

На вірність я дивлюсь з чужих дзеркал,

Бо множив від зірок омани силу...

До помилок зве молодості шал,

Що ласо юність кличе у могилу.

Випробувань мету приймав від мрій:

Моя любов найліпша, завжди краща...

Жага любові в інших - поклик мій,

Що сором... З цим покінчу - ти найкраща.

Візьми мене до самих днів небес,

Притисни до грудей, щоб біс мій щез.