К.Марло В.Шекспір Сонет 113

Відколи я тебе залишив, так,

Моїх очей не бачить щастя світу.

Що горе не біда - то знає всяк,

Шанує й радість днів простеньку свиту.

Для серця і розкритої душі

Птахи і квіти в пристрасті знайомі...

Тому, хто бачить краще, й за гроші,

Видовища любові, знані й в комі,

Потворні... Лише гори і моря

Вдень і вночі голубка знає, ворон -

Приймає риси злі... Ким стану я

В любові, ніжності до тебе... Сором,

Твій образ в кожній діві бачу сам,

Навіть не вірячи своїм очам.