К.Марло В.Шекспір Сонет 122

Твій дар - щоденник мозком замінив,

Все незабутнє в ньому краще..., ніби,

Чорнила збереже, емоцій вплив,

Всі твої риси, що чарують німби.. .

Мій мозок, серце, жити будуть, тлінь

Їх не торкнеться начебто ніколи...

Про тебе пам'ять знає, далечінь...

Твій образ - сонце, ніч від матіоли.

В щоденники не впишеш пекла рай,

Моя ж любов назавжди все лишає...

Її душа рятує... Пригадай

Сторінки... кращі, небо в них - безкрає.

Любові пам'ятка потрібна тим,

Хто не любові вірить - снам чужим.