К.Марло В.Шекспір Сонет 124

Від випадку цвіте любов моя...

Її, забуту правом, я шаную:

Вона не примха ще й від "а" до "я",

Чи квіти, що сміття вдягали збрую.

Все ж ні, бо не така моя любов.

У розкоші і славі... їй не можна,

Хоч жити, поспішає знов і знов

Від моди наших днів людина кожна.

Їй не страшні зла виверти, біда,

Хто орендує щастя, час марнує...

Страсть пестить промінь, згубить.., - не шкода,

Великим шляхом йде... - любов, гріх всує.

Зло - тимчасовий свідок, днів сльота..,

Чиє життя - порок, смерть - раж Христа.