К.Марло В.Шекспір Сонет 125

Що, якби право заслужив таке -

Вінець над троном пестити, тримати...

Безсмертя камінь класти у хитке -

Руїну .., сподіватись панувати.

За метушнею не женуться все ж

Втрачаючи, не чуючи з розпуки...

Бо часто забуває смак простий

Розпещене від мудрої науки...

Твоїх дарів чекаю милу рать,

А ти прийми мій хліб, простий, убогий.

Даю тобі його як благодать,

В знак ​​жертви серця, а не перемоги.

Спокусник, геть від неї - кинь лілею,

Не любиш, ти.., - не володієш нею.