К.Марло В.Шекспір Сонет 127

Красивим чорний колір в давнину

Не знали... - в щасті не набув екстазу.

Та мабуть змінюється все зі сну,

І чорне любим більше.., вже щоразу.

Природа дарувала нам красу,

Жіночість дивовижно станом гарну...

Та колір чорний мрій зібрав ясу

І макіяж фантазій елітарних.

Свята обітниця бува німа,

Бо краще що у всіх жінках, напевно..,

В тих особливих, що в житті катма,

В недоліках приховує, ще й ревно.

Втім чорне личить майже як фата,

Прекрасна ж красотою... - чорнота.