К.Марло В.Шекспір Сонет 132

Як мучать, іноді зопалу, нас

Привабливі, чудові завжди очі...

Люблю їх, не шкодують серця час

Їх вогники, бо щастя звуть - охоче,

Днів співчуттям.., де лише зайве зле,

Звуть стійко муки... Вередливі завше,

Як сонце ранком... Ти, мовчиш, та є

Взаємності рум'янець - щастя наше.

Все в пишності доручиш не мені, 

Богам - розпутникам... Смеркання зірки,

Та ночі траур згаснуть у вині,

Скорботі слів скоряться примхи з сірки.

Краса, бува чорніше аніж зло,

Що марнотратно в душі заповзло.