К.Марло В.Шекспір Сонет 133

Будь прокляте те серце, що мене

Тиранить.., й друга, зрадами в полоні.

Тобі вже мало ліпшого... Скляне..,

Глузує слово, стукає у скроні.

Твої, що пеклу милі очі, знав,

Мене відняли в мене... Як же бути?

Твій егоїзм привласнив все: сказав -

Зробив.., і тіла раж хиткий - розкутий.

Уникнути потрійної сльоти

В душі та серці майже неможливо:

За гратами думки.., нищівна ти, -

За серце щастя вимагаєш диво.

В коханні мрій союз, любові дні,

Ми їх шукати будемо - одні.