К.Марло В.Шекспір Сонет 134

Я визнаю - він твій. Я ж - сам, зірки,

Заручники привабливості мрії.

Відмовлять у правах брехні віки,

Дні збережуть що тішать хтиві вії...

Пожадлива ти, де ж та доброта,

Твоє жахливе серце розум має..?

Корислива чаклунка... знана - та,

Що є в мені, мене ж за все карає.

Краса та зрада пестять навпаки,

Шукаючи шпаринки у коханні...

Страждаємо від почуттів таки:

В них усамітнення, тривоги ранні...

Себе втрачаю я в тобі.., незнані

Борги, я сплачую - сповна.., в коханні.