К.Марло В.Шекспір Сонет 137

Любов, ти засліпила день очей,

Все стало необачно неправдивим.

Краса як міф, міраж: була й втече,

Все краще завжди бачене та хтиве.

Приховане раптово - геть з очей,

З обманом, жити в радощах, не можна...

Як якір щастя викувати.., ще й

Не гачкуватий... Примха щастя кожна

Біду у серце кличе в забутті... -

Невірне око в помилках не зряче...

Здоровий глузд втече; що на меті -

Обов'язково; гарне все, тим паче.

Сприймає все інакше лжі рідня,

Хвороби у кохання є - щодня.