К.Марло В.Шекспір Сонет 142

Любов мій гріх, твоя пече краса,

Не відверта гріховністю своєю..,

Природною. Сліз радості роса

Негідна докору вуст фальші... Феї

Не виявляють почуттів бува,

Усіх бажань що тануть в поцілунку...

Яскравих вуст. Любов свята сама,

Прекрасна в будень хмелем меду трунку.

У ліжку, відчуваючи тепло

Чужої ніжності.., в тобі палаю,

Люблю тебе... а ти, з ким повезло

Розділиш дах і тіло, краплю раю.

Безжальна, швидше в пастці., може й ні,

Про мене думаєш.., - згоряючи в мені.