К.Марло В.Шекспір Сонет 144

Є дві любові що дають життя,

Два духа, янголи - я їх ціную...:

Мужчину з жінкою.., бо їх злиття

Є символом божественним. Святую,

Двох, знаючи любов та щастя їх,

Примх боротьбу диявол починає:

Мене він зваблює, найтяжчий гріх -

Гріх зради, моє серце завжди крає...

Де ангел мій, чому борні нема

У почуттях все ж хтивих, потай.., ніби.

Хто переможе - істина німа,

Чи все ж диявол... Де ж ті цноти німби:

Бунтують часом в сумнівах, в мені;

Хто переможе... - буде на коні.