К.Марло В.Шекспір Сонет 145

"Ненавиджу!" - сказала ти мені,

Мені, що сум пізнав в палкій любові.

Це сказано було у метушні,

У милосердя... є слова чудові.

Брехня, у мову лайку жваво клич,

Лиш серця доброту забудь навіки...

Ти ж, маєш почуття із протиріч...

Життя, слова твої не гарні ліки....

У посмішці майнула щирість.., враз...

І радість вже між нами забуяла...

Мить, - в'ючить мула сумнівів ніч.., згас

Емоцій блиск, - біду не кличе мало:

Ти мовиш.., ні: "Мерщій же грець піди..!

Ненавиджу... Люблю... тебе, зажди."