К.Марло В.Шекспір Сонет 153

Відклавши факел свій, заснув божок,

Одна ж із дів, корислива у щасті ,

Жбурнула факел полум'яний... - шок,

У джерелі згас факел плоті страсті.

Коханням сил священного вогню

Холодних вод зігрілось лоно дуже:

Купіль, що лікувала ночі ню,

Несла здоров'я людям, часто... Друже,

Знов Купідон дав полум'я... - Бог крий,

Так палко все ж страждаю від кохання:

Грудей торкнувся.., - бач, знов не старий;

Хто ж, - джерело лікує.., раж бажання.

Струмки лікують.., і не по літам,

Де віє мрій кохання фіміам.