К.Марло В.Шекспір Сонет 20

Природа власноручно нас створила -

Панянку й пана від любові меж.

Нам пристрасть дарувала, дива крила

З мінливістю від леза... Та усе ж,

Забарвленням очей не гоять рани...

Спитає суті мова золота -

Хто кращий, хто кому будує храми,

Жінок, чоловіків яка мета.

Цар - муж повинен першим бути? Краще

Жіноче в нас вкладав, Ти, Отче наш...

Все ж долі чоловічої ледащо

Не передбачив Божих дій демарш.

Моя любов горить в твоїй любові,

В коханні та нащадках, в щасті, болі.