К.Марло В.Шекспір Сонет 30

Думок омріяних не оминеш;

До пам'яті звертаюсь, пам'ятаю:

Для прагнень лиш не вистачає меж

І весен кращих у хмільному гаю:

Оплакана, ти, бажана з тих днів.

Чудових друзів, наче діамантів,

Немає, та журитись поготів,

Бо смерть обрала їх без варіантів.

Підкаже доля все забуте, ні,

Що врахувати, як з любов'ю жити...

Страждання визрівають у мені

В їх честь, до часу, що ховають віти.

Коли про найдорожче стане річ,

Печалі, дивно "меркнуть".., навсібіч.